СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНІ ПРАКТИКИ У ВИХОВНИХ ЗАКЛАДАХ КРАКОВА КІНЦЯ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ДОСВІД РОБОТИ З ДІТЬМИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОГО РИЗИКУ

Анотація

Метою дослідження є історико-педагогічний аналіз соціально-виховних практик у дитячих закладах Кракова кінця ХІХ – початку ХХ століття в контексті соціальних викликів та педагогічних ідей епохи. Особлива увага приділяється впливу християнської етики, трудового виховання, ролі духовенства та суспільних трансформацій на формування моделі виховання у цих установах. Для досягнення мети було застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує історико-педагогічний, соціокультурний, герменевтичний та локальний (регіональний) підходи. Зокрема, досвід Павліковіц проаналізовано як складову краківського соціально-виховного простору, що зумовлено їхньою територіальною близькістю до Кракова та адміністративною належністю до регіону. У межах зазначених підходів використано методи контент-аналізу джерел, порівняльно-історичний метод, метод історичної реконструкції. У результаті дослідження установлено, що соціально-виховні практики в дитячих закладах Кракова поєднували етичні, трудові та дисциплінарні елементи у вихованні дітей у складних життєвих обставинах. Обгрунтовано, що у роботі з безпритульними дітьми сформувалась унікальна виховна модель, яка спиралася на три ключові компоненти: морально-релігійне наставництво, залучення до праці як інструмент ресоціалізації, а також поступову інституціалізацію виховання за підтримки міських структур та костьолу.Також нами було проаналізовано діяльність двох типологічно різних установ, що дозволило виявити як спільні риси у виховних стратегіях, так і специфічні відмінності у педагогічних підходах, методах ресоціалізації та організаційній структурі. Незважаючи на відмінності у керівництві та ідеологічних засадах, обидва заклади реалізовували подібні функції щодо морального, трудового та соціального розвитку дитини. Висновки. Проведене дослідження засвідчило, що соціально-виховні практики у дитячих закладах Кракова кінця ХІХ – початку ХХ століття формувалися як відповідь на соціальні ризики доби (убогість, сирітство, безпритульність, злочинність). Установлено, що ключовими елементами виховної роботи були трудове залучення, індивідуальний підхід, участь у спільноті закладу та формування навичок самовиховання. Виявлені принципи й практики є цінним джерелом історико-педагогічного досвіду та можуть бути критично осмислені з метою використання в сучасній соціально-педагогічній роботі з дітьми в умовах соціального ризику.