ДУАЛЬНА МОДЕЛЬ ПОРАДНИЦТВА ТА НАСТАВНИЦТВА ЗДОБУВАЧА ВИЩОЇ ОСВІТИ: СТРАТЕГІЯ УПРОВАДЖЕННЯ

Анотація

Цифровізація вищої освіти створює парадоксальну ситуацію: з одного боку, масові онлайн-курси (MOOC), адаптивні навчальні платформи та великі мовні моделі розширюють доступ до знань і дають змогу індивідуалізувати темп навчання; з іншого боку, вони посилюють ризик знеособлення освітнього процесу та соціальної ізоляції здобувачів. Водночас прогресивні освітні тренди (Liberal Arts, research-based learning) підкреслюють важливість персоналізованого академічного супроводу для формування критичного мислення, дослідницької культури й усвідомленого вибору освітньої траєкторії. Проте характерна для елітних університетів модель інтенсивного індивідуального наставництва є недосяжною для більшості закладів через високу вартість, значні кадрові та часові інвестиції. Це робить актуальним розроблення реалістичних моделей академічного супроводу, які поєднують ефективність персоналізації з обмеженими ресурсами масової вищої освіти. Мета. Розробити модель розмежування функцій порадництва й академічного наставництва у вищій освіті та стратегії її поетапної реалізації з урахуванням організаційної культури українських університетів. Методи. Компаративний аналіз міжнародних практик академічного супроводу, теоретичний синтез на основі діалектичного принципу єдності протилежностей для побудови дуальної моделі порадництва та наставництва. Результати. Запропоновано поєднати дві функціонально диференційовані, але гнучко інтегровані ролі: порадник забезпечує адаптаційний супровід академічної групи на першому курсі, наставник супроводжує формування індивідуальної освітньої траєкторії не пізніше як із другого курсу. Модель ґрунтується на діалектичному принципі єдності протилежностей (керована інтеграція ↔ автономний вибір, групове ↔ індивідуальне, стабільність ↔ виклик) і є реалістичним компромісом між ідеальною безперервністю супроводу та обмеженими ресурсами. Часове розмежування дає змогу: диференціювати компетентності виконавців, оптимізувати навантаження викладачів, не втрачаючи можливостей раннього дисциплінарного занурення. Успішність упровадження забезпечується трьома опорами: адміністративна підтримка, збалансована мотивація викладачів (матеріальна та ціннісна), культура якості замість формального контролю. Визначено типові пастки інституціоналізації та профілактичні стратегії. Поетапна стратегія впровадження передбачає гібридну траєкторію від прагматичного старту до ціннісної самопідтримуваної системи. Висновки. Обґрунтовано доцільність переходу від дихотомії «адаптація або наставництво» до дуальної моделі, що базується на композиції ролей через функціональну диференціацію за гнучкої інтеграції.