Збірник наукових праць «Педагогічні науки»

СОЦІАЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ ФОРМУВАННЯ ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

Сергій Анатолійович Мамиченко — 2025-09-30

Мета статті – проаналізувати соціально-історичні чинники, що вплинули на формування понятійно-термінологічної системи вітчизняної педагогіки вищої школи кінця ХХ – початку ХХІ століття. Методи. У дослідженні застосовано історико-педагогічний, системний підходи та метод контент-аналіз до вивчення наукових публікацій за темою дослідження, термінологічних джерел, нормативних актів, освітніх стратегій і законодавства України. Міждисциплінарний підхід та ретроспективний аналіз надали змогу окреслити провідні соціально-історичні чинники, які вплинули на трансформацію понятійно-термінологічної системи української педагогіки вищої школи у період з кінця ХХ до початку ХХІ століття. Результати. У статті підкреслюється, що еволюція термінологічного апарату вищої педагогічної освіти є не лише наслідком внутрішньонаукового розвитку, але й відображенням загальносуспільних трансформацій, таких як здобуття незалежності, євроінтеграційні процеси, цифровізація освіти, зміна парадигми управління та демократизація освітнього простору. Надається стисла характеристика радянського періоду та пострадянського періоду формування понятійно-термінологічної системи української педагогіки вищої школи у період з кінця ХХ до початку ХХІ століття. Аналізується вплив зовнішніх чинників (Болонський процес, стандарти ISO, війна в Україні), а також внутрішніх чинників (зміни освітніх й управлінських стратегій і тенденцій, нормативно-правової бази України) на формування нових понять і категорій. Висновки. Визначено ключові етапи змін термінологічної системи, простежено її трансформацію від радянських уніфікованих моделей до сучасного плюралістичного, європейсько-орієнтованого освітнього середовища. Показано, як термінологія стає не лише інструментом пізнання, а й маркером ідентичності та індикатором змін у національній системі освіти.

ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ): МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Любов Миколаївна Терлецька — 2025-09-30

Метою статті є виявлення соціально-економічних, політико-ідеологічних, педагогічних й організаційно-методичних передумов, що впливали на розвиток іншомовної підготовки вчителів початкової школи в Україні у визначений період. Методи. На основі аналізу архівних даних, історико-літературних та інших джерел досліджуваного періоду узагальнено особливості навчання іноземних мов майбутніх учителів початкової школи у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття та визначено перспективи використання результатів дослідження у сучасних закладах освіти. Результати. Концентрація стратегічних елементів в практичних освітньо-професійних програмах позбавляла здатності до оперативного реагування стосовно впровадження методичних інновацій світового педагогічного дискурсу. В той час, коли західні освітні системи активно залучали особистісно-орієнтований та прагматичний підходи до вивчення іноземної мови, освітній процес в радянських закладів вищої педагогічної освіти орієнтувався на структурно-функціональну модель. Це суттєво обмежувало можливості впровадження методичного різноманіття до навчального процесу, оскільки іншомовна мовленнєва діяльність не лише обмежувалася, але й визначалася її внутрішня пріоритетність. За таких умов, активно розвивалася формалізація освіти, яка підсилювалася традиційною для тогочасного суспільства елімінацією ініціативності з боку вчителя. У результаті, вивчення іноземних мов не закладало необхідний фундамент іншомовної компетенції, а передбачало кількісне накопичення знань лінгвістичних елементів. Система іншомовної теоретичної підготовки вчителів початкової школи в період становлення української системи освіти зіткнулася з практичною проблемою реалізації нових методичних підходів. Передовсім, варто зауважити складність переходу науково-педагогічної спільноти до нових стандартів викладання. Також проблемним моментом постала потреба зміни (подекуди доволі кардинальної) навчально-методичних стандартів педагогічної діяльності в сфері навчання іноземних мов. Усі ці аспекти підсилювалися складним соціально-економічним станом освіти загалом, що призвело до відтермінування швидкого переходу специфіки підготовки майбутніх вчителів початкової школи. Зі стабілізацією ситуації в освітній сфері, розпочалася активна робота щодо навчально-методичного оновлення програм підготовки майбутніх вчителів. Висновки. Найбільш значимими факторами, які сприяли оновленню теоретичної парадигми процесу навчання іноземних мов стали: зняття ідеологічних упереджень при формуванні професійних стандартів підготовки педагога; можливість долучення до досвіду інших країн у використанні ефективних підходів до вивчення іноземної мови; дотримання принципів гуманізації освіти, які надавали пріоритет особистісно-орієнтованому навчанню; перехід системи підготовки вчителя початкової школи з адміністративних до варіативних вимірів з активних залученням гнучких навичок; переорієнтація від здатності знати іноземну мову до формату розуміти її та використовувати в іншомовному середовищі.

ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ КОГНІТИВНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Алла Леонідівна Владимирова — 2025-09-30

Мета статті – розглянути шляхи оптимізації когнітивного розвитку дітей в умовах дистанційного навчання. Проаналізувати ключові мотиви онлайн-навчання. Указати необхідні умови для дистанційного навчання в закладах дошкільної освіти як методу оптимізації навчання. Надати характеристику ролі інформаційно-комунікаційної сфери в рамках співпраці із батьками та дорослими, які зацікавлені здоров’ям дитини, її думками, почуттями та бажаннями, що забезпечить послідовність та підтримку дитячого когнітивного розвитку не тільки в закладах дошкільної освіти але й вдома, в сім’ї, де дитина відчуває себе коханою, прийнятою та цінною. Висвітлено методи і принципи оптимізації когнітивного розвитку дошкільників – це індивідуальний підхід, систематичність та послідовність, емоційна підтримка та позитивне підкріплення дорослими дітей дошкільного віку. Результат. Визначено роль педагога та батьків щодо створення умов для оптимізації когнітивного розвитку дошкільників і знаходження шляхів максимальної реалізації їхнього потенціалу. Зосереджено увагу на позитивних і негативних впливах на когнітивний розвиток дошкільнят, які виникають в процесі онлайн-навчання. Акцентовано увагу на існуванні середовища, що сприяє досягненню результатів навчання і надає можливість дитині для самостійної діяльності та прийняття власних позитивних рішень. Висновки. Визначені основні завдання оптимізації когнітивного розвитку дошкільників. Зазначено, що дистанційне навчання стимулює розвиток самостійності та відповідальності у дітей, адже вони навчаються організовувати свій час, планувати діяльність та виконувати завдання без постійного контролю з боку дорослих, але активна участь дорослих в освітньому процесі дошкільників надає можливість спостерігати за прогресом дітей у навчальній діяльності та корегувати негативні емоції. Вникаючи в деталі наявних напрямів, зазначених в статті, зроблено висновки й надано рекомендації і пропозиції, що стосуються підтримки когнітивного розвитку дошкільнят в умовах дистанційного навчання.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ГРИ НА УДАРНИХ ІНСТРУМЕНТАХ УЧНІВ МИСТЕЦЬКИХ ЛІЦЕЇВ

Марина Вікторівна Гриньова — 2025-09-30

Серед музичних інструментів ударні посідають особливе місце, у складі оркестрів та ансамблів вони формують темпоритмічну основу, визначають художній характер твору й нерідко надають йому національно-стилістичного колориту. Ефективне опановування ударних інструментів передбачає послідовне й цілеспрямоване формування виконавських навичок, організоване з урахуванням психофізіологічних особливостей учня та специфіки підсімейств ударних. Мета дослідження полягає у науковому окресленні змісту та особливостей етапів формування навичок гри на ударних інструментах в учнів мистецьких ліцеїв. Методи: нормативно-правовий аналіз дозволив визначити поняття мистецького ліцею та особливостей його освітньої діяльності, з’ясувати вимоги типових програм і підходів до оцінювання, узагальнення використано для формулювання узагальненого визначення «формування навичок», виокремлення спільних ознак дефініцій різних авторів, за рахунок системного підходу застосовано для установлення взаємозв’язків між цілями, змістом, методами формування навичок гри на ударних та оцінюванням. Результатом є опис триетапної моделі становлення навичок гри на ударних у контексті мистецького ліцею, що узгоджується з вимогами чинних освітніх документів та практикою шкільного музичного виконавства. Означена етапність забезпечує поступ від первинної моторно-ритмічної організації до інтерпретаційної самостійності та сценічної надійності, готуючи здобувача до подальшої спеціалізованої освіти. Висновки: формування навичок гри на ударних інструментах учнів мистецьких ліцеїв включає в себе три етапи. На початковому етапі закладаються основи техніки і музикальності, учні опановують базові прийоми гри, розвивають ритмічний слух, координацію, засвоюють елементарний репертуар, формують мотивацію до занять музикою. На середньому (базовому) рівні відбувається інтенсивний розвиток технічних умінь (швидкість, рудименти, гра на різних ударних), збагачення музичного кругозору стилістично різноманітним матеріалом, виховання ансамблевих навичок та творчої самостійності. Профільний рівень завершує становлення молодого ударника, удосконалюється майстерність до рівня, близького професійному, формуються інтерпретаторські здібності, власний виконавський стиль, готовність до подальшої спеціалізованої освіти.

СТРУКТУРА ГОТОВНОСТІ ІНСТРУКТОРІВ НАВЧАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Дмитро Леонідович Пікус — 2025-09-30

Метою статті є теоретичне обґрунтування структури готовності інструкторів навчальних центрів ЗСУ до професійної взаємодії у процесі перепідготовки офіцерів запасу. Дослідження спрямоване на визначення ключових компонент цієї готовності, їх змістового наповнення та взаємозв’язків, що має важливе значення для підвищення якості військової освіти в умовах реформування сектору безпеки та оборони. У роботі використано комплекс методів, зокрема аналіз наукових джерел, систематизація підходів до тлумачення понять «готовність» та «професійна взаємодія», а також структурно-функціональний аналіз компонент готовності інструкторів. Дослідження базується на положеннях військової педагогіки, андрагогіки, психології праці та нормативно-правових документах, що регулюють діяльність ЗСУ. Результати дослідження виявили, що професійна взаємодія у військовому контексті є комплексним багаторівневим феноменом, що інтегрує кілька ключових аспектів. Соціально-психологічний аспект підкреслює роль взаємодії як механізму регуляції міжособистісних відносин у військовому колективі. Функціонально-комунікативний аспект розкриває її як цілеспрямовану діяльність, що містить вербальні та невербальні комунікації, планові й ситуативні контакти. Інституційно-організаційний аспект розглядає взаємодію як елемент корпоративної культури з чіткою ролевою диференціацією, а освітньо-педагогічний як результат цілеспрямованого навчального процесу. Структура готовності інструкторів до професійної взаємодії виявилася складною інтегративною системою, що складається з п’яти компонент. Мотиваційно-ціннісний компонент формує професійну спрямованість на співпрацю та відповідальність за спільний результат. Когнітивний компонент охоплює знання принципів андрагогіки, військової педагогіки, конфліктології та комунікативних стратегій. Операційно-діяльнісний компонент включає практичні вміння організовувати взаємодію у різних навчально-бойових ситуаціях, зокрема під час тренінгів, симуляцій та групових занять. Комунікативний компонент передбачає навички ефективного діалогу з урахуванням особливостей військового середовища. Рефлексивно-оцінний компонент забезпечує здатність до критичного аналізу та корекції власної професійної поведінки. Висновки підтверджують необхідність подальших досліджень, зокрема розробки практичних методик підготовки інструкторів, впровадження інтерактивних тренінгів та вивчення впливу цифрових технологій на професійну взаємодію.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ЯК ЦИФРОВИЙ КОЛЕГА: МОЖЛИВОСТІ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ В ОСВІТІ

Олена Валеріївна Саган — 2025-09-30

У статті розглянуто феномен інтеграції генеративного штучного інтелекту у наукову та освітню діяльність як повноцінного «цифрового колеги». Метою роботи є аналіз трансформацій дослідницьких практик під впливом ШІ, виявлення потенційних переваг і ризиків співпраці людини з цифровим інтелектом. Методи дослідження охоплюють системний і порівняльний аналіз сучасних наукових публікацій, кейс-метод для вивчення конкретних прикладів застосування ШІ в академічному середовищі, а також узагальнення міжнародного досвіду співпраці людини та штучного інтелекту. Такий підхід дав змогу розкрити тенденції формування нової дослідницької культури, у якій алгоритми стають не лише інструментами обробки даних, а й «цифровими колегами», що беруть участь у генерації ідей і пропозицій. У результатах наголошено на значних перевагах інтеграції ШІ у дослідницький процес: підвищення продуктивності науковців, прискорення аналізу великих масивів даних, оптимізація рутинних завдань, а також розширення можливостей для міждисциплінарної співпраці. Разом з тим виявлено низку ризиків: загрози академічній доброчесності, складність визначення авторства наукових результатів, етичні дилеми відповідальності, можливість виникнення залежності від алгоритмів. Особлива увага приділена питанню формування цифрової компетентності дослідників, адже ефективність співпраці з ШІ безпосередньо залежить від здатності науковців критично оцінювати та коригувати результати, запропоновані системами. У висновках підкреслено, що концепція «цифрового колеги» відкриває нові горизонти для розвитку науки, проте потребує поєднання технологічних інновацій із чіткими етичними та правовими регламентами. Перспективним напрямом є створення гібридних команд «людина-ШІ», які здатні поєднувати аналітичні переваги машин із творчим і критичним мисленням людини. Це дозволяє забезпечити не лише ефективність досліджень, а й зберегти людський вимір науки, її гуманістичну спрямованість.

АДАПТАЦІЯ ТА РОЗВИТОК ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ: СТРАТЕГІЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ЗА УМОВ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

Наталія Василівна Гатеж — 2025-09-30

У статті досліджуються життєво важливі стратегії адаптації та розвитку декоративного мистецтва в освітньому процесі закладів вищої освіти України, що функціонують в умовах повномасштабної війни. Мета статті – виявлення та опис інноваційних методів, форм та практик роботи, які не лише сприяють ефективному збереженню багатої національної культурної спадщини, а й стимулюють розвиток креативного та критичного мислення у студентів. Методи дослідження: метод аналізу психолого-педагогічної, методичної літератури й нормативних документів; методи співставлення й узагальнення результатів спостереження; методи вивчення практичного досвіду. У статті проаналізовано безпрецедентний вплив військових дій на усталені традиційні підходи до навчання та викладання художніх дисциплін, підкреслюючи гостру необхідність системної трансформації освітніх програм. Ця трансформація є критично важливою для забезпечення їх відповідності динамічним викликам сьогодення та формування нової генерації фахівців. Підкреслюється також величезний потенціал мистецтва у поствоєнній відбудові країни, адже декоративне мистецтво може стати не лише символом відродження, а й реальним інструментом для відновлення інфраструктури, естетичного простору та національної ідентичності. Результати дослідження мають значну практичну цінність та можуть бути ефективно використані для широкого кола зацікавлених сторін: викладачів художніх та педагогічних спеціальностей, методистів, а також керівників освітніх установ різного рівня. Акцентовано, що запропоновані стратегії спрямовані на формування психологічної стійкості та здатності до самоорганізації у майбутніх фахівців декоративного мистецтва, що є вкрай важливим в умовах тривалого стресу та невизначеності. Висновки. Впровадження запропонованих стратегій та методик сприятиме значному оптимізації процесу підготовки висококваліфікованих, конкурентоспроможних та патріотично налаштованих фахівців, здатних ефективно працювати та розвиватися в складних історичних умовах та робити вагомий внесок у майбутнє України.

АВТОРСЬКА ПІСНЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗВО: РОЗВИТОК ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ СТУДЕНТІВ КРІЗЬ ПРИЗМУ ДИСЦИПЛІНИ ТА КОНКУРСНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Оксана Юріївна Горожанкіна — 2025-09-30

Мета статті – визначити роль авторської пісні та вплив дисципліни «Практикум виконання авторської пісні» на розвиток творчого потенціалу студентів, а також проаналізувати результати її опанування через конкурсну діяльність. Методи. У дослідженні застосовано теоретичні (аналіз психолого-педагогічної, мистецтвознавчої, методичної літератури, синтез, узагальнення та систематизація) та емпирічні (педагогічне спостереження, аналіз продуктів творчої діяльності здобувачів) методи дослідження. Результати. У статті наголошено, що авторська пісня є унікальним педагогічним інструментом, який здатний інтегрувати різні аспекти художньо-творчої діяльності та сприяти всебічному розвитку особистості. Зазначається, що авторська пісня є унікальним синкретичним жанром, що поєднує функції автора музики, слів та виконавця. Опанування авторської пісні вимагає від здобувачів не лише музично-виконавських компетенцій, а й розвитку емоційного інтелекту, здатності до самовираження та художнього осмислення дійсності. Проаналізовано концептуальні засади взаємозв’язку творчості та креативності, уточнено сутність поняття «творчий потенціал» в контексті підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Висвітлено зміст вибіркової навчальної дисципліни «Практикум виконання авторської пісні» як ключового осередку з розвитку творчого потенціалу майбутніх учителів музичного мистецтва та представлено методи, що стали підгрунтям освітнього процесу: метод аналізу та узагальнення інформації, аналітичний метод, метод творчих завдань, метод використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), метод проєктів та метод гостьових лекцій. Висновки. Дослідження довело ефективність проєктно-конкурсної діяльності у стимулюванні творчого потенціалу здобувачів освіти, що підтверджується результатами участі студентів у конкурсі авторської пісні та поезії. Підкреслюється, що подібні художньо-мистецькі проєкти не тільки дозволяють об’єктивно оцінити рівень засвоєних студентами знань, але й створюють потужну мотивацію до самовдосконалення та подальшої професійної самореалізації.

ОНОВЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ВЧИТЕЛІВ В ЕПОХУ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: СТРАТЕГІЇ ТА РЕГУЛЮВАННЯ

Наталія Василівна Євтушенко — 2025-09-30

У сучасних умовах цифрової трансформації освіти та активного впровадження технологій штучного інтелекту (ШІ) істотно змінюються вимоги до професійної діяльності вчителя. Інтеграція штучного інтелекту в освітній процес і постійне оновлення відповідних цифрових інструментів зумовлюють потребу у переосмисленні традиційної ролі педагога. За цих умов актуалізується необхідність оновлення змісту й структури професійної компетентності вчителів відповідно до нових вимог підготовки та підвищення кваліфікації у післядипломний період. Мета. Метою статті є дослідження та обґрунтування стратегій і механізмів оновлення загальних і професійних компетентностей вчителів в умовах стрімкого розвитку штучного інтелекту (ШІ). Методи. У дослідженні використано теоретичний аналіз наукової літератури та джерел із теми дослідження, контент-аналіз статей і публікацій, присвячених впровадженню штучного інтелекту в освітній процес, узагальнення та моделювання компетентностей вчителя, які мають перетин з компетентностями в сфері ШІ, а також синтез отриманої інформації для формування висновків та рекомендацій. Результати. Значення цифрових навичок та компетентностей серед педагогів постійно зростає, а володіння технологіями штучного інтелекту стає одним із ключових компонентів сучасної освіти. Це положення підтверджено низкою міжнародних документів. Зокрема, у Рекомендаціях ЮНЕСКО щодо етики штучного інтелекту (2021), у стратегічному документі Європейського Союзу «Цифрова освіта 2030», а також у доповіді ОЕСР наголошується, що інтеграція ШІ в освітнє середовище потребує не лише технічної адаптації, а й формування нових професійних компетентностей педагогів. Йдеться про критичне осмислення можливостей і викликів, пов’язаних із застосуванням алгоритмічних рішень, персоналізованого навчання та цифрової аналітики в освітній практиці. Розвиток цифрової та штучно-інтелектуальної грамотності вчителів набуває статусу одного з пріоритетних напрямів освітньої політики, що передбачає системну підтримку професійного зростання педагогів, перегляд державних освітніх стандартів та оновлення програм підвищення кваліфікації. Встановлено, що компетентності у сфері ШІ інтегруються в описані в рамкових документах загальні та професійні компетентності вчителів і є ключовим елементом підготовки та підвищення кваліфікації фахівців. Особлива увага приділяється оновленню змісту інформаційно-цифрової, організаційної, соціальної та емоційно-етичної компетентностей із урахуванням специфіки навчання в епоху ШІ. Проведений аналіз навчальних планів і змістових модулів курсів підвищення кваліфікації виявив високий рівень інтеграції елементів, спрямованих на розвиток цифрової компетентності вчителів, а також наявні форми й види діяльності, що спрямовані на впровадження ШІ в освітній процес. Результати дослідження свідчать, що грамотність у сфері ШІ є тісно пов’язаною з іншими цифровими навичками та компетентностями фахівців, вона потребує спеціальної уваги в контексті професійного розвитку вчителів. Визначені висновки стають основою для подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення й розширення інструментів формування ШІ-грамотності фахівців, розробку цільових програм професійного розвитку та підготовку вчителів до викликів і можливостей, які відкриває використання ШІ в освіті. Висновки. На основі отриманих результатів дослідження можна зробити висновок, що ефективне оновлення професійних компетентностей учителів в умовах впровадження технологій штучного інтелекту потребує системного підходу. Ключовими умовами є: розвиток цифрових навичок педагогів, інтеграція знань про ШІ у програми підвищення кваліфікації, формування стратегічних механізмів регулювання його використання на рівні закладів освіти, а також впровадження відповідних положень у державні стандарти. Поєднання централізованої підтримки, ресурсного забезпечення та орієнтації на міжнародний досвід здатне забезпечити збалансоване впровадження інновацій, зберігаючи педагогічну цінність і якість освітнього процесу.

ПІДГОТОВКА ДОКТОРІВ ФІЛОСОФІЇ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ М. ХЕРСОНА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Тамара Михайлівна Мандич — 2025-09-30

Метою статті визначено аналіз тенденцій і результативності підготовки докторів філософії в закладах вищої освіти м. Херсона за період воєнного стану. Для досягнення поставленої мети застосовано аналіз теоретичних джерел і нормативних документів, описовий і статистичний методи, узагальнення. В основу аналізу покладено дані Інформаційної системи NAQA.svr щодо 5 закладів вищої освіти м. Херсона. Результати. Окреслено ризики, зумовлені обставинами воєнного часу, що можуть негативно впливати на опанування освітньо-наукової програми та підготовку якісного дослідження, а також приділено увагу нормативним змінам, що внесли корективи у формування та виконання індивідуального плану здобувачів ступеня доктора філософії. Визначено кількість поданих до захисту дисертацій, виконаних у закладах вищої освіти м. Херсона, у розрізі років та спеціальностей. З’ясовано, що від 2022 р. до першого півріччя 2025 р. утворено 47 разових спеціалізованих вчених рад. Прикметно, що щорічно кількість захистів збільшується, що свідчить про адаптацію до поточних умов, а також зумовлено можливістю випускників аспірантури попередніх років поновлюватись для захисту дисертації та дотриманням здобувачами чинних вимог щодо завершення навчання публічним захистом дисертації. За окреслений період серед 16 спеціальностей найбільше проведених і запланованих захистів припало на спеціальності 011 Освітні, педагогічні науки (7 захистів), 201 Агрономія (6 захистів), 053 Психологія та 122 Комп’ютерні науки (по 4 захисти). Виявлено тенденцію до збільшення кількості разових спеціалізованих вчених рад із трьома офіційними опонентами у складі. Загалом за аналізований період ради з двома офіційними опонентами охоплюють 74,5% випадків, із трьома – 25,5%. Висновки. У закладах вищої освіти м. Херсона триває та має результати підготовка здобувачів третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти, попри ризики та виклики, зумовлені умовами воєнного стану. Поступова адаптація до поточних обставин і нових вимог призвела до закономірного наслідку – щорічного збільшення кількості захистів дисертації на здобуття ступеня доктора філософії. Серед основних питань, що потребуватимуть подальшої уваги, – підготовка за чинними освітньо-науковими програмами, де відсутні захисти протягом досліджуваного періоду, і формування разових спеціалізованих вчених рад із урахуванням актуальних вимог.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЧИ ПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ: ЯК ПРАВИЛЬНО НОМІНУВАТИ ОДНУ З КЛЮЧОВИХ ТРУДОВИХ ФУНКЦІЙ УЧИТЕЛЯ?

Сергій Аркадійович Омельчук — 2025-09-30

Мета розвідки – з’ясувати змістове наповнення терміносполуки «провадження освітнього процесу» як назви трудової функції вчителя закладу загальної середньої освіти, проаналізувати відповідність її напрямам і видам професійної діяльності вчителя, а також визначити доцільність використання в сучасному освітньому дискурсі. Результати. Слововживання провадження освітнього процесу в назві трудової функції вчителя суперечить онтології самого поняття «освітній процес» як системи (систему можна організовувати, реалізовувати, упроваджувати, забезпечувати її функціонування, але не провадити). Організація освітнього процесу як вужче поняття є складником більш широкого поняття – провадження освітньої діяльності закладу загальної середньої освіти, що охоплює, крім організації вчителем освітнього процесу, й інші процеси, зокрема управлінські: побудова внутрішньої системи забезпечення якості освіти, організація матеріально-технічного забезпечення, забезпечення безпечних і комфортних умов навчання та праці, організація інклюзивного освітнього середовища, доступу до інформаційних ресурсів, а також організація дозвілля, оздоровлення, побуту, харчування тощо. Результати опитування вчительства свідчать про незвичність і неприйнятність формулювання «учитель проваджує освітній процес» у педагогічному середовищі: лише 11% реципієнтів відповіли, що вчитель проваджує освітній процес; 38% уважають, що вчитель організовує освітній процес; 51% вибрали варіант – учитель проваджує й організовує освітній процес. Висновки. Відповідно до семантико-граматичних особливостей слововживання нормативними є такі конструкції: організовувати освітній процес, здійснювати освітній процес, реалізовувати освітній процес / організація освітнього процесу, здійснення освітнього процесу, реалізація освітнього процесу; провадити освітню (наукову, фінансово-господарську тощо) діяльність / провадження освітньої (наукової, фінансово-господарської тощо) діяльності, оскільки дієслово провадити й девербатив провадження семантично характеризує ведення діяльності, виконання певної справи чи реалізацію послідовних дій. Отже, учитель закладу загальної середньої освіти як професіонал у галузі освіти й навчання відповідно до своїх трудових функцій організовує, забезпечує, реалізовує освітній процес, але не провадить його. Провадить освітню діяльність заклад освіти як юридична особа, надаючи освітні послуги відповідно до ліцензійних умов.

ФОРМУВАННЯ ВОКАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОЇ НАДІЙНОСТІ У МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ-МУЗИКАНТІВ

Олена Михайлівна Прядко — 2025-09-30

Сучасні умови розвитку національної мистецької освіти вимагають підготовки висококваліфікованого фахівця, вчителя, готового конкурувати на ринку праці, успішно виконуючи навчально-педагогічну, художньо-просвітницьку діяльність, що вимагає формування комплексу професійних компетенцій вчителя, опанування яких дозволить педагогу забезпечувати якісне навчання учнів, проводити музично-виховну діяльності у школі. Невід’ємною складовою фахової підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва є формування складного комплексу музично-виконавських умінь, необхідних для забезпечення музично-педагогічної та виконавської діяльності. Водночас важливим є опанування майбутнім вчителем музичного мистецтва комплексу психолого-педагогічних компетентностей. Результати проведеної роботи дозволили встановити, що вокальна підготовка майбутнього вчителя музичного мистецтва передбачає формування складного комплексу вокально-технічних навичок, відпрацювання художньо-виконавських, оцінювально-аналізувальних умінь. Музично-педагогічна діяльність вчителя у школі передбачає проведення художньо-просвітницьких заходів, участі у концертах, шкільних культурно-масових заходах, конкурсах педагогічної майстерності. Підготовка студента до публічного виступу на сцені має обов’язково включати формування навичок саморегуляції власних емоційних станів, розвиток стресостійкості, здатності демонструвати власні виконавські уміння в емоціогенних умовах виступу перед слухацькою аудиторією, як сталої професійної риси. Метою написання статті є розкриття проблематики формування вокально-виконавської надійності майбутніх учителів музичного мистецтва. Висновки. Якісна професійна вокальна підготовка майбутнього педагога покликана забезпечити можливість реалізації педагогічного, творчого, музично-виконавського потенціалу фахівця. Сформованість вокально-виконавської надійності у майбутнього педагога-музиканта дозволяє забезпечувати високу результативність його вокально-виконавської діяльності, ефективність передачі емоційно-образного змісту вокального твору в ході публічного виступу, творення цілісного, завершеного художнього образу, з безперервним самоконтролем технічного боку вокального виконавства під час прилюдного виступу.

СТАТИСТИЧНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ПІДГОТОВЦІ МАГІСТРІВ ФАРМАЦІЇ

Ярослава Миколаївна Пушкарьова — 2025-09-30

Мета дослідження ‒ теоретичне обґрунтування сутності статистичної грамотності як ключової складової дослідницької компетентності майбутніх магістрів фармації, а також аналіз освітніх умов і педагогічних підходів, що сприяють її ефективному формуванню в процесі професійної підготовки. Методи дослідження: аналіз наукової літератури, зіставлення даних, систематизація та логічне узагальнення інформації. Результати. Статистична грамотність є важливим компонентом підготовки майбутніх фармацевтів, оскільки забезпечує їх здатність адекватно аналізувати, інтерпретувати та критично оцінювати результати досліджень у фармацевтичній практиці та науці. Формування статистичної грамотності охоплює кілька рівнів, що включають неформальний (інтуїтивно-особистісний) рівень розуміння статистичних понять, послідовний некритичний рівень, початковий критичний рівень та високий рівень критичного мислення із глибоким аналізом даних. Кожна зі стадій розвитку статистичної грамотності має свої характеристики та відповідає певним освітнім підходам ‒ від базових лекцій і практичних вправ до кейсів, проєктної діяльності, менторської підтримки та роботи з реальними статистичними даними. Узагальнено підходи до формування статистичної грамотності у підготовці фармацевтів, що передбачає поетапне ускладнення навчального матеріалу, розширення форм активної участі здобувачів, а також використання сучасного програмного забезпечення для аналізу даних. Висновки. Статистична грамотність передбачає не лише володіння інструментальними знаннями, а й розвиток аналітичного мислення та комунікативних навичок, що мають принципове значення для професійної діяльності фармацевта в умовах сучасного науково-інформаційного середовища. У статті представлено структурну модель багатоступеневого формування статистичної грамотності у фармацевтичній освіті – від інтуїтивно-особистісного до високого критичного рівня. Запропонована типологія освітніх підходів до формування статистичної грамотності узгоджується з відповідними стадіями її розвитку та може слугувати підґрунтям для педагогічного проєктування змісту й методів навчання з метою підтримки розвитку дослідницької компетентності майбутніх магістрів фармації.

ФОРМУВАННЯ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МАТЕМАТИКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЗДАТНОСТІ ШКОЛЯРІВ ДОЛАТИ МАТЕМАТИЧНУ ТРИВОЖНІСТЬ І НАВЧАЛЬНІ БАР’ЄРИ

Володимир Іванович Таточенко — 2025-09-30

Мета. Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та експериментальній перевірці методичної системи формування у майбутніх учителів математики складової їхньої професійної компетентності, яка спрямована на розвиток у школярів здатності долати математичну тривожність та навчальні бар'єри. Метою дослідження є визначення педагогічних умов, структури, змістових і технологічних аспектів, які забезпечують підготовку вчителя до підтримки учнів у подоланні психологічних труднощів при вивченні математики. Методи. Для досягнення мети застосовано комплекс теоретичних та емпіричних методів: аналіз наукових джерел, моделювання структурно-функціональної моделі, розробка методичної системи, організація формувального педагогічного експерименту із залученням бакалаврів та магістрів, а також статистична обробка результатів із використанням непараметричних критеріїв згоди. Результати. У результаті дослідження визначено компоненти складової професійної компетентності (мотиваційно-ціннісний, змістовий, процесуально-діяльнісний, комунікативний, рефлексивний), охарактеризовано педагогічні умови, що сприяють її формуванню. Експериментально доведено динаміку розвитку рівнів сформованості зазначеної компетентності, діагностовано зростання готовності студентів до виявлення особистісних особливостей школярів та моделювання процесу подолання навчальних бар'єрів і тривожності. Підтверджено важливість емоційно-вольової регуляції як фактора успішної профілактики математичної тривожності. Висновки. Запропонована методична система сприяє підготовці фахівців, здатних цілеспрямовано планувати, організовувати та реалізовувати навчальний процес з урахуванням психологічних потреб школярів. Реалізація педагогічних умов та структурно-функціональної моделі дозволяє майбутнім учителям математики ефективно працювати з емоційно-вольовими аспектами учнів, формуючи позитивне ставлення до навчання математики та подолання бар’єрів у її опануванні.

КУРС ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ СВІДОМОСТІ У МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

Наталія Миколаївна Шалашна — 2025-09-30

Мета. У статті поставлено мету обґрунтувати методологічні засади викладання всесвітньої історії у вищій школі як інструменту формування історичної свідомості майбутніх учителів історії, визначити ключові компоненти цього процесу, їх взаємозв’язки та дидактичні можливості для сучасної педагогічної практики. Методи. У дослідженні застосовано метод критичного аналізу джерел, за допомогою якого було встановлено основний зміст теоретичних концепцій науковців щодо змісту феномену історичної свідомості, метод педагогічного проєктування, який дозволив передбачити вплив обраних методологічних на формування історичної свідомості майбутніх вчителів історії, та наративний підхід, за допомогою якого було проаналізовано роль світової історії як складника професійної підготовки майбутніх педагогів. Результати. Курс всесвітньої історії є важливим інструментом формування історичної свідомості майбутніх учителів історії. Кожний з компонентів історичної свідомості (когнітивний, ціннісний та емоційно-оцінний) можуть бути успішно сформовані в процесі вивчення всесвітньої історії. Передумовою цього є використання належних методологічних підходів до викладання всесвітньої історії у вищій школі, таких як мультиперспективність, компаративістика, інтердисциплінарність, проєктно-дослідницький, метаісторичний та аксіологічний принципи. За умови застосування цих підходів в може бути успішно сформована наративна компетентність та критичне мислення. В цілому успішна переорієнтація викладання курсу всесвітньої історії на формування історичної свідомості забезпечує успішне формування гуманістичних орієнтирів та академічної рефлексії майбутнього вчителя історії. Висновки. Окреслено роль курсу всесвітньої історії у формуванні історичної свідомості майбутніх учителів історії. Розкрито її вплив на основні компоненти історичної свідомості: когнітивний, ціннісний та емоційно-оцінний. Наголошено на важливості критичного мислення, наративної компетентності та здатності до морального оцінювання. Окреслено методологічні підходи до викладання – мультиперспективність, компаративістика, інтердисциплінарність, проєктне навчання та аксіологічний підхід. Успішне формування історичної свідомості визначається ключовим чинником професійної підготовки вчителя.

НАСТІЛЬНІ ІГРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ У ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

Алла Михайлівна Мартинець — 2025-09-30

У поданому матеріалі розглянуто настільні ігри як один із компонентів гейміфікації. Зосереджено увагу на перевагах настільних ігор, функціях, які вони виконують, основних принципах роботи з ними та методичних рекомендаціях щодо їхнього створення. Метою дослідження став аналіз існуючих досліджень з окресленої проблеми, їх систематизація й напрацювання матеріалів до методичного кейсу «Настільні ігри із зарубіжної літератури» з пошуком шляхів впровадження їх в освітній процес. Комплексний підхід у виборі методів дозволив проаналізувати й виокремити найефективніші з них щодо створення настільних ігор та шляхів їхнього введення в освітній процес. У результаті дослідження було визначено переваги та слабкі сторони використання настільних ігор, які можуть стати важливими під час впровадження вчителями-словесниками цього інструменту в структуру уроку із зарубіжної літератури. На основі здійснено дослідження зроблено висновок про доцільність упровадження в освітній процес настільних ігор на уроках зарубіжної літератури у закладах середньої освіти. Визначено, що важливим складником ефективності використання настільних ігор в освітньому процесі є обізнаність вчителів зарубіжної літератури з основними принципами підготовки та застосовування цього інструмента у структурі уроку. Перспективи подальших досліджень цієї проблеми зумовлюють потребу формування повного портфоліо настільних ігор відповідно до чинної програми, їхньої апробації та створення методичних рекомендацій щодо впровадження в освітній процес.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ШКОЛІ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Анастасія Валентинівна Самойленко — 2025-09-30

У статті розглянуто процес цифровізації викладання української мови в основній школі з акцентом на формування лексичної компетентності учнів. Актуальність дослідження зумовлена впровадженням Концепції «Нова українська школа» та потребою в оновленні методів викладання мовних дисциплін відповідно до викликів цифрового суспільства. У роботі проаналізовано теоретичні засади цифрової трансформації освіти, зокрема мовної, а також окреслено можливості сучасних цифрових інструментів: інтерактивних платформ (Wordwall, LearningApps), мобільних застосунків (Quizlet, LinguaLeo), онлайн-словників та освітніх відеоресурсів. Визначено методи й прийоми, що сприяють ефективному засвоєнню лексикологічного матеріалу: гейміфікація, веб-квести, цифрове тестування, мультимедійна візуалізація. Особливу увагу приділено ролі вчителя в умовах цифровізації – його цифровій та методичній компетентності, вмінню адаптувати навчальні інструменти до освітніх цілей і потреб учнів. Зазначено ключові бар’єри на шляху цифрової інтеграції (технічні, методичні, психологічні) та запропоновано шляхи їх подолання. Авторка доводить, що цифрові технології не є другорядним доповненням, а виступають невід’ємною частиною сучасного уроку української мови. Описано приклади успішного впровадження цифрових платформ у практику викладання лексикології. Зроблено акцент на перевагах персоналізованого навчання та розвитку ключових компетентностей учнів. Вказано на значення критичного мислення, цифрової грамотності й комунікативних умінь у процесі засвоєння лексичного матеріалу. Розглянуто інтеграцію штучного інтелекту в освітнє середовище як перспективний напрям. Окремо проаналізовано вплив цифрових технологій на мотивацію та залучення школярів до навчального процесу. Зазначено, що цифровізація сприяє гнучкості та адаптивності уроків. Наголошено на важливості підвищення кваліфікації вчителів у сфері цифрової лінгводидактики. Отримані результати можуть стати основою для подальших досліджень у галузі цифрової освіти та викладання української мови. У статті підкреслено необхідність інституційної підтримки процесів цифровізації в освіті. Також авторка акцентує на доцільності створення єдиної освітньої платформи для лексикологічного навчання. Запропоновано орієнтовну модель цифрового уроку української мови з урахуванням вікових особливостей учнів. Аналіз підтвердив ефективність комплексного підходу до поєднання ІКТ, педагогічної майстерності й методичного проєктування. Практична цінність дослідження полягає в можливості використання описаних інструментів і прийомів у щоденній освітній діяльності вчителів.

ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ОРГАНІЧНОЇ ХІМІЇ НА ПРИКЛАДІ АНТРАХІНОНОВОГО КЛАСУ СПОЛУК

Василь Ігорович Шупенюк — 2025-09-30

У наш час питання активізації пізнавальної діяльності студентів у навчальному процесі є найважливішим. Це, на нашу думку, пов'язано з розвитком технологій у сфері комунікації, які дозволяють передавати знання з одного носія на інший без їх розуміння; сучасних комп'ютерних програм, що виконують завдання будь-якої складності, тим самим поступово втрачаючи здатність самостійно вирішувати проблеми; впровадженням елементів дистанційного навчання в навчальний процес у вигляді онлайн-лекцій, іспитів на інтернет-платформах тощо, що, у багатьох випадках, призводить до відсутності ентузіазму до навчання. Вивчення органічної хімії у вищому навчальному закладі є для студентів певною проблемою. Це пов'язано з великим обсягом теоретичного матеріалу, різноманіттям нових понять, формул, номенклатури та їх зв'язком. Мета дослідження полягає в розробці та впровадженні активних методів навчання в навчальний процес студентів спеціальностей «Середня освіта (хімія)» та «Середня освіта (природничі науки)» знань про клас антрахінонових сполук з предмета «Органічна хімія»: робота в малих групах, командне навчання і т.д. Методи дослідження: аналіз науково-методичної літератури, порівняльний аналіз формувального й підсумкового оцінювання, педагогічний експеримент, а також аналіз отриманих даних. Результати дослідження: розроблено методичні рекомендації для викладачів органічної хімії щодо активних методів навчання. Описано цілі, завдання та основні методологічні принципи впровадження проблемно-орієнтованого та командно-орієнтованого методів навчання. Наведено ситуаційні завдання для практичних занять та критерії оцінювання всіх дій студентів при вивченні органічної хімії зокрема класу антрахінонових сполук. Висновки дослідження присвяченні впровадженню активних методів у навчальний процес, роботі в малих групах, командно-орієнтованому навчанню. Тому в курсі «Органічна хімія» така організація освітнього процесу, спонукала б студента працювати над курсом регулярно та сприяла формуванню усвідомленої системної якості знань та творчого мислення.