Збірник наукових праць «Педагогічні науки»

СУТНІСТЬ ФОРМУВАННЯ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Олександр Михайлович Кабушка — 2026-04-29

Мета. Метою статті є систематизація та узагальнення наявних у вітчизняному й зарубіжному науковому дискурсі трактувань поняття формування кадрового потенціалу; аналітичне осмислення змістових і функціональних відмінностей між цими трактуваннями в контексті організацій різного типу, а також обґрунтування авторського визначення формування кадрового потенціалу в закладах вищої освіти, що враховує специфіку їх академічної діяльності, багаторівневу організаційну структуру та поєднання освітньої, наукової й соціокультурної функцій. Методи. Методологічну основу дослідження становлять аналіз і синтез наукових джерел, порівняльно-змістовий аналіз, логіко-теоретичне узагальнення, систематизація та інтерпретація наукових підходів. У роботі використано міждисциплінарний підхід, що поєднує положення теорії управління персоналом, економіки людського капіталу, стратегічного менеджменту та педагогіки вищої освіти. Особливу увагу приділено аналізу вітчизняних і зарубіжних досліджень, у яких формування кадрового потенціалу розглядається як управлінський, ресурсний, розвивальний та інституційно зумовлений процес. Результати. У результаті дослідження встановлено, що в сучасному науковому дискурсі формування кадрового потенціалу трактується як цілеспрямований і безперервний процес, який охоплює добір, розвиток, мотивацію, професійну соціалізацію та відтворення персоналу. Обґрунтовано, що у закладах вищої освіти цей процес має специфічні ознаки, зумовлені поєднанням освітньої, наукової та соціокультурної функцій університету, особливостями академічної праці та необхідністю забезпечення сталого відтворення науково-педагогічних кадрів. Доведено, що формування кадрового потенціалу вищої освіти реалізується на інституційному, факультетському та кафедральному рівнях і передбачає інтеграцію управлінських, ресурсних й ціннісних механізмів. Висновки. Зроблено висновок, що формування кадрового потенціалу в закладах вищої освіти доцільно розглядати як системно організований і багатовимірний процес створення, розвитку та відтворення професійних, наукових, педагогічних, інноваційних й ціннісних характеристик науково-педагогічних працівників, який забезпечує реалізацію освітньої та наукової місії університету, його конкурентоспроможність і стійкість у змінному освітньому середовищі.

ВАРІАТИВНІСТЬ ІСПАНСЬКОЇ МОВИ ЯК МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА У ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Андрій Володимирович Літвіх — 2026-04-29

Мета статті полягає в теоретичному аналізі варіативності іспанської мови як лінгвістичного та соціокультурного явища й обґрунтуванні її значення як методичної проблеми у процесі викладання іспанської мови як іноземної у закладах вищої освіти. Особлива увага приділяється різноманіттю мовних норм, зумовлених географічними, соціальними та культурними чинниками, а також впливу цієї варіативності на формування комунікативної компетентності студентів. У процесі дослідження використано комплекс теоретичних методів, зокрема аналіз і синтез наукових джерел з лінгвістики, соціолінгвістики та методики викладання іноземних мов; порівняльно-типологічний метод для зіставлення основних варіантів іспанської мови; узагальнення та систематизацію теоретичних положень щодо мовної норми та варіативності. Застосування цих методів дало змогу окреслити ключові підходи до врахування мовної різноманітності в освітньому процесі. У результаті дослідження встановлено, що варіативність іспанської мови проявляється на фонетичному, лексичному, граматичному та прагматичному рівнях і є невід’ємною характеристикою сучасної іспаномовної комунікації. Доведено, що ігнорування мовних варіантів у процесі навчання може призводити до формування обмеженої мовної компетентності студентів та труднощів у міжкультурному спілкуванні. Водночас обґрунтовано доцільність інтеграції елементів варіативності іспанської мови в навчальні програми як засобу підвищення комунікативної гнучкості та мовної адаптивності здобувачів вищої освіти. Зроблено висновок, що варіативність іспанської мови є важливим методичним чинником, який потребує системного врахування у викладанні іноземної мови у закладах вищої освіти. Ефективне поєднання нормативного варіанту мови з ознайомленням студентів з основними регіональними та соціальними різновидами сприяє формуванню повноцінної комунікативної та міжкультурної компетентності. Перспективним напрямом подальших досліджень є розробка методичних рекомендацій і дидактичних матеріалів, спрямованих на оптимізацію викладання іспанської мови з урахуванням її варіативності.

ЦИФРОВИЙ СТОРІТЕЛІНГ ЯК РУШІЙ ІНЖЕНЕРНОГО МИСЛЕННЯ В КОНТЕКСТІ STEAM-ОСВІТИ ПРИ НАВЧАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

Еліна Калениківна Коляда — 2026-04-29

Мета. Стаття має за мету теоретичне обґрунтування та практичну апробацію трансдисциплінарної моделі авторського STEAM-уроку (“Discovering the World of Arts”), де англійська мова та мистецький компонент виступають медіаторами для інтеграції технічної творчості, математичних розрахунків та цифрового сторітелінгу в освітній простір Нової української школи. Методологія. Дослідження базується на комплексі загальнонаукових методів: аналізі та систематизації науково-педагогічної літератури для уточнення понятійного апарату (STEM, STEAM, цифровий сторітелінг, інженерне мислення); теоретичному узагальненні та моделюванні авторського уроку, що корелює з трансдисциплінарною системою навчання; дедуктивному методі прогнозування очікуваних результатів та критичному аналізі ризиків цифрового розриву. Результати. У роботі обґрунтовано роль компонента Arts як методологічного інструментарію для когнітивної обробки наукової інформації. Представлено авторську модель уроку, що синтезує вивчення англійської мови (рівень B1/B2) з історією античної архітектури, фізикою звуку та 3D-моделюванням у програмі Tinkercad. Доведено, що цифровий сторітелінг та драматизація сприяють переходу від механічного засвоєння мовних одиниць до створення «наукового наративу». Виявлено, що використання стратегії “ensemble collaboration” (командного ансамблю) дозволяє ефективно розподіляти ролі між учнями з різними типами інтелекту, нівелюючи технічні виклики та сприяючи інклюзивності навчання. Висновки. Доведено, що трансформація STEM у STEAM забезпечує полімодальність навчання та глибоку реорганізацію нейронних зв’язків через поєднання логіки та уяви. Англійська мова в такій моделі стає інструментом артикуляції міждисциплінарних ідей. Урок за моделлю STEAM інтенсифікує розвиток м’яких навичок (співпраці, критичного мислення, адаптивності), що є критично важливим для підготовки фахівців до вимог ринку праці 2030 року. Перспективи подальших розвідок пов’язані з розробкою критеріїв оцінювання трансдисциплінарних компетенцій та впровадженням імерсивних технологій (VR/AR).

МОЖЛИВОСТІ ІНТЕГРАЦІЇ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ТРАДИЦІЙНУ МЕТОДИЧНУ СИСТЕМУ ВИКЛАДАННЯ ДИСКРЕТНОЇ МАТЕМАТИКИ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Роман Валентинович Саган — 2026-04-29

У статті розглянуто, як інструменти штучного інтелекту (ШІ) можуть бути методично обґрунтовано інтегровані в навчання дискретної математики у закладі вищої освіти. Основна увага зосереджена на переході від поодиноких сценаріїв використання ШІ до системного рішення, у якому функції ШІ узгоджуються з цілями, змістом, методами та оцінюванням навчальних результатів. Мета. Обґрунтувати можливості інтеграції ШІ в традиційну методичну систему викладання дискретної математики у ЗВО шляхом узгодження функцій ШІ з темами курсу, типами завдань, регламентами використання та критеріями верифікації навчальних результатів. Методи. Здійснено аналіз та узагальнення наукових джерел, присвячених інтеграції ШІ в математичну освіту, використанню інтелектуальних навчальних систем у навчанні математики та застосуванню генеративного ШІ в освітньому оцінюванні. На основі опрацьованих джерел застосовано концептуально-методичне проєктування для розроблення матриці інтеграції ШІ за схемою «тема – функція ШІ – тип завдання-регламент – критерії оцінювання». Результати. Виявлено, що переважна частина сучасних публікацій описує інструментальні сценарії використання ШІ (пояснення, тренування, генерація завдань, зворотний зв’язок), однак недостатньо розкриває системні зміни в методичній системі як цілісності. Обґрунтовано доцільність трактування ШІ як структурної складової методичної системи викладання у вищій освіті з визначенням функцій ШІ як засобу навчання та пов’язаних ризиків. Запропоновано матрицю інтеграції ШІ для ключових тем дискретної математики з регламентами використання та критеріями верифікації міркувань. Висновки. Системна інтеграція ШІ в навчання дискретної математики має передбачати не просто використання інструментів, а чіткі правила застосування та процедури верифікації навчальних результатів. Найчутливішим компонентом є оцінювання: у дискретній математиці пріоритетом має бути перевірка коректності міркувань і доказів, а не лише правильності відповіді. Перспективою є емпірична перевірка запропонованої матриці та уточнення рубрик оцінювання доказових завдань.

ВИКОРИСТАННЯ ВІЛЬНИХ САТ-ІНСТРУМЕНТІВ ЯК ЗАСОБУ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ (НА ПРИКЛАДІ OMEGAT)

Людмила Леонідівна Станіславова — 2026-04-29

Мета. Статтю присвячено обґрунтуванню використання вільного програмного забезпечення із відкритим кодом, зокрема САТ-інструмента OmegaT, як ефективного засобу інтенсифікації самостійної роботи студентів-перекладачів (СРС). У роботі аналізується протиріччя між високою вартістю комерційного ПЗ та необхідністю формування технологічної компетентності майбутніх фахівців у межах обмеженого аудиторного часу. Метою дослідження є розробка методичних засад впровадження OmegaT для перетворення пасивного відтворення тексту на високотехнологічний процес лінгвістичного аналізу та капіталізації знань. Методи. У дослідженні використано комплекс наукових методів: теоретичний аналіз сучасних наукових публікацій (2023–2025 рр.) щодо використання ШІ та CAT-систем у вищій освіті; системний підхід до опису архітектури OmegaT; метод моделювання навчальних завдань за принципом «від простого до складного». Автором запропоновано та структуровано комплекс із п’яти типових практичних завдань, що базуються на використанні регулярних виразів (RegEx), плагінів нейронного машинного перекладу (NMT), токенайзерів та засобів оптичного розпізнавання тексту (OCR). Результати. Доведено, що використання OmegaT дає змогу усунути фінансові бар’єри та забезпечити студентам рівний доступ до професійного інструментарію. Визначено, що інтенсифікація СРС досягається шляхом автоматизації рутинних операцій (сегментація, контроль термінологічної єдності через глосарії, верифікація тегів), що дозволяє збільшити обсяг опрацьованого тексту на 30–40 %. Особливу увагу приділено психолого-педагогічному аспекту: робота в CAT-середовищі формує «ситуацію успіху», зменшує когнітивний стрес та сприяє створенню персональних цифрових активів (пам’яті перекладів), які зберігають свою актуальність після завершення навчання. Висновки. Впровадження вільного ПЗ OmegaT трансформує роль студента з «виконавця перекладу» на «менеджера перекладацького проєкту». Це сприяє розвиткові автономності, технічної охайності та критичного мислення під час пост-редагування результатів ШІ. Запропонована методика підготовки до роботи з API, плагінами та гнучкими налаштуваннями сегментації безпосередньо відповідає запитам сучасного ринку праці. Подальші перспективи дослідження пов’язані з інтеграцією великих мовних моделей (LLM) у середовище OmegaT та вдосконаленням засобів автоматизованого контролю якості для української мови.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ У СПОЛУЧЕНИХ ШТАТАХ АМЕРИКИ В ХХІ СТОЛІТТІ

Наталя Борисівна Беньковська — 2026-04-29

Мета статті – проаналізувати організаційно-педагогічні особливості комунікативної підготовки майбутніх офіцерів Військово-Морських Сил Сполучених Штатів Америки у XXI столітті. Методи. Дослідження ґрунтується на системному, компетентнісному та інтегративному підходах, що дозволяють розглядати комунікативну підготовку як цілісну складову професійної освіти майбутніх офіцерів. Результати. В умовах глобалізації, гібридних загроз та зростання ролі міжнародної військової взаємодії комунікативна компетентність офіцера набуває визначального значення для ефективного управління, лідерства та взаємодії в багатонаціональних операціях. У статті проаналізовано структуру підготовки курсантів ВМС США, роль гуманітарних дисциплін, іншомовної підготовки, лідерських програм і комунікативно орієнтованих модулів у формуванні професійно значущих комунікативних умінь. Особливу увагу приділено використанню активних та інтерактивних методів навчання, симуляцій, кейс-методу, рольових ігор і цифрових освітніх платформ, які сприяють розвитку навичок професійної комунікації, критичного мислення та прийняття рішень у складних умовах. Обґрунтовано значення міждисциплінарної інтеграції у процесі підготовки офіцерів, що забезпечує поєднання мовної, тактичної та управлінської складових професійної діяльності. Висновки. Виявлені організаційно-педагогічні та дидактичні підходи комунікативної підготовки майбутніх офіцерів Військово-Морських Сил Сполучених Штатів Америки засвідчують пріоритет підготовки офіцера як комунікативно компетентного лідера, що має безпосереднє значення для удосконалення вітчизняної системи підготовки майбутніх офіцерів Військово-Морських Сил України. Визначено ключові організаційно-педагогічні умови ефективної комунікативної підготовки майбутніх офіцерів ВМС Сполучених Штатів Америки, які можуть бути використані для модернізації системи військово-морської освіти України в контексті євроатлантичної інтеграції.

НАВЧАЛЬНА АВТОНОМІЯ СТУДЕНТІВ У ЦИФРОВОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ПЕДАГОГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЮ МОВОЮ

Тетяна Григорівна Бибик — 2026-04-29

Метою статті є теоретичне обґрунтування проблеми формування навчальної автономії студентів у цифровому освітньому середовищі та визначення педагогічних можливостей викладання англійською мовою як чинника розвитку самостійної навчальної діяльності здобувачів вищої освіти. У межах дослідження навчальна автономія розглядається як інтегративна характеристика особистості студента, що поєднує здатність до саморегуляції, відповідальності, рефлексії та усвідомленого управління власним навчальним процесом в умовах цифровізації освіти. Методи дослідження мають теоретичний характер і включають аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел з педагогіки, психології, лінгводидактики та теорії цифрової освіти, а також метод теоретичного моделювання й абстрагування. Застосування зазначених методів дало змогу систематизувати наукові підходи до трактування навчальної автономії, визначити її структурні компоненти та окреслити особливості формування в умовах цифрового освітнього середовища з використанням англійської мови як мови викладання. Результати дослідження свідчать, що цифрове освітнє середовище створює сприятливі умови для розвитку навчальної автономії студентів завдяки гнучкості, відкритості та доступності освітніх ресурсів. Встановлено, що викладання англійською мовою посилює потребу студентів у самостійній організації навчальної діяльності, сприяє розвитку саморегуляції, критичного мислення та мотивації до навчання, а також забезпечує інтеграцію у міжнародний освітній простір. У висновках наголошено, що формування навчальної автономії студентів є необхідною умовою підвищення якості вищої освіти в цифрову епоху. Викладання англійською мовою розглядається як ефективний педагогічний ресурс, який за умови належного методичного супроводу сприяє підготовці конкурентоспроможних фахівців, здатних до навчання протягом життя та професійної мобільності.

ГОТОВНІСТЬ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ У СИСТЕМІ ПОСЛІДОВНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Олеся Леонідівна Дишко — 2026-04-29

Метою дослідження є визначення рівня та особливостей сформованості готовності майбутніх учителів фізичної культури до організації позакласної роботи в системі послідовної педагогічної освіти, а також виявлення динаміки змін її основних компонентів залежно від освітнього рівня здобувачів (фаховий молодший бакалавр – бакалавр – магістр). Методи. У дослідженні використано метод анкетування з авторським інструментарієм, спрямованим на оцінювання мотиваційно-ціннісного, когнітивного, операційно-діяльнісного та рефлексивно-оцінювального компонентів готовності. Опитування проведено серед здобувачів спеціальності «Середня освіта (Фізична культура)» різних освітніх рівнів: фаховий молодший бакалавр (n = 27), бакалавр (n = 46), магістр (n = 16). Оцінювання здійснювалося за п’ятибальною шкалою, результати оброблено методами описової статистики. Результати. Аналіз результатів засвідчив нерівномірність сформованості компонентів готовності на різних освітніх рівнях. За мотиваційно-ціннісним компонентом найвищі показники виявлено у здобувачів освіти фахового молодшого бакалавра: частка позитивних відповідей (4–5 балів) становила 70,37 %, тоді як у студентів бакалаврату – 58,70 %, а у магістрів – 43,75 %. Когнітивний компонент демонструє чітку позитивну динаміку: частка високих оцінок (4–5 балів) зросла від 40,74 % у фахових молодших бакалаврів до 50,01 % у бакалаврів і 75,00 % у магістрів. Операційно-діяльнісний компонент виявився найменш сформованим: у фахових молодших бакалаврів 74,07 % відповідей припадає на рівень 1–3 бали, у бакалаврів становить 60,87 %, тоді як у магістрів частка високих оцінок зросла до 75,00 %. За рефлексивно-оцінювальним компонентом також зафіксовано зростання показників від 44,44 % позитивних відповідей у фахових молодших бакалаврів до 54,35 % у бакалаврів і 81,25 % у магістрів, що свідчить про посилення здатності до професійного самоаналізу на завершальному етапі підготовки. Висновки. Дослідження підтвердило, що система послідовної педагогічної освіти забезпечує нарощування теоретичної обізнаності та професійної рефлексії майбутніх учителів фізичної культури, однак потребує посилення практико-орієнтованої складової підготовки. Практична цінність результатів полягає у можливості їх використання для корекції освітніх програм, удосконалення змісту педагогічної практики та цілеспрямованого формування готовності до організації позакласної роботи на всіх освітніх рівнях.

КУРАТОР, ТЬЮТОР, НАСТАВНИК: ФУНКЦІОНАЛЬНА ТИПОЛОГІЯ РОЛЕЙ

Тетяна Василівна Запорожець — 2026-04-29

Яким має бути академічне сприяння здобувачу вищої освіти для успішної реалізації освітньої траєкторії? Чи має тьютор замінити куратора? Як підготувати універсального тьютора? Чи потрібні інші фахівці для професійно-наставницької й адаптаційно-сервісної підтримки здобувача? Відсутність системної відповіді на ці питання призводить до плутанини ролей і неефективного використання ресурсів. Мета. Систематизувати форми академічного сприяння здобувачам вищої освіти через розроблення функціональної типології ролей та оцінити доцільність інституціоналізації тьюторства як окремої посади у вищій освіті. Методи. Дослідження базується на моделі інституційної інтеграції V. Tinto, яка розрізняє соціальну та академічну підсистеми успішності здобувача. Здійснено компаративний аналіз практик академічного супроводу в понад 40 університетах Європи, Північної Америки та України. Застосовано функціональний підхід до класифікації ролей за метою, виконавцем, тривалістю взаємодії та кваліфікаційними вимогами. Результати. Розроблено функціональну типологію, яка розрізняє вісім ролей академічного сприяння, класифікованих за чотирма рівнями інтеграції: інфраструктурним (академічне консультування), соціальним (порадництво групи та особистості), академічним (асистентство та репетиторство) та інтелектуальним (наставництво). Виявлено, що в міжнародних практиках академічне сприяння реалізується через рольовий розподіл функцій між викладачами, здобувачами та адміністративним персоналом, а не через окремі посади. Висновки. Інституціоналізація тьюторства як окремої педагогічної посади створює ризик підміни академічного наставництва соціально-адаптаційним супроводом через відсутність фахової експертизи та дослідницького досвіду у виконавця. Запропонована функціональна типологія ролей дозволяє університетам дизайнувати моделі академічного сприяння здобувачам й збалансовано розподіляти функції супроводу залежно від інституційних ресурсів та освітньої політики закладу, уникаючи концентрації несумісних функцій в одній ролі.

НАЦІОНАЛЬНО-МОВНА ОСОБИСТІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ ЛІНГВОДИДАКТИКИ

Лілія Володимирівна Рускуліс — 2026-04-29

У статті осмислено роль мови як базового інструменту мислення, спілкування особистості та як ключового чинника формування національної ідентичності народу. Окреслено мету мовної освіти у підготовці студентів-філологів в контексті сучасних суспільних викликів і потреб українського освітнього простору. У ході дослідження доведено тезу про умовність вивчення мовної особистості поза національним контекстом, оскільки вона є національно зумовленим феноменом, що відображає специфіку світогляду та мовленнєвої поведінки носія мови. Обґрунтовано доцільність розмежування понять мовна особистість і національно-мовна особистість, а також на ролі лінгвокогнітивного рівня у формуванні національно-культурної специфіки мовної особистості. З’ясовано, що національно-мовна особистість учителя української мови і літератури є визначальним лінгводидактичним явищем сучасної освіти, що інтегрує мовну компетентність, національно-культурну ідентичність, ціннісні орієнтири та професійну діяльність педагога. Її формування передбачає не лише ґрунтовне володіння нормами української мови, а й глибоке усвідомлення мови як носія духовного досвіду народу та засобу передавання національних смислів. Установлено, що цілеспрямована підготовка майбутніх учителів української мови і літератури має ґрунтуватися на поєднанні лінгвістичних, культурологічних і аксіологічних підходів, що забезпечує розвиток професійно значущих мовленнєвих умінь і національної свідомості, сприяє становленню вчителя, здатного ефективно реалізовувати освітні завдання, орієнтуватися в сучасному соціокультурному просторі та формувати мовну й громадянську позицію учнів. У висновках наголошено, що важливим завданням сучасної вищої освіти є формування національно-мовної особистості вчителя, здатного до володіння українською мовою на високому рівні, її адекватного використання в різних комунікативних ситуаціях. Визначено ключові напрями цього процесу: самовдосконалення мовця, усвідомлення значущості залучення до українського культурного дискурсу та формування мовної й національно-мовної картини світу.

МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОДІЇ ІМПЛІЦИТНОГО ТА ЕКСПЛІЦИТНОГО НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Катерина Йосипівна Фодор — 2026-04-29

Сучасні підходи до мовного навчання все частіше зосереджуються на інтеграції різноманітних когнітивних процесів, оскільки це дозволяє значно підвищити ефективність навчального процесу. Підхід, який поєднує свідомі та несвідомі елементи навчання, дозволяє краще зрозуміти, як ефективно розвивати мовну компетентність, включаючи всі необхідні аспекти: лексичні, граматичні, фонетичні та соціокультурні. Метою цієї статті є глибший аналіз взаємодії свідомих і несвідомих процесів у мовному навчанні та визначення їхнього впливу на формування мовної компетентності учнів. У дослідженні акцентується увага на ролі свідомого навчання, яке зосереджене на детальному вивченні мовних структур і правил, а також на значенні інтуїтивного сприйняття мовного матеріалу, яке передбачає автоматичне використання мовних елементів без свідомої уваги. Важливим аспектом є те, як поєднання цих двох компонентів сприяє більш глибокому засвоєнню мови і підвищує її ефективність у реальних комунікативних ситуаціях. Методи дослідження в статті ґрунтуються на детальному аналізі наукових джерел, що вивчають різні аспекти мовної освіти, а також на порівнянні існуючих підходів до організації навчання. Під час написання роботи було використано метод узагальнення для систематизації теоретичних положень і метод виокремлення для визначення ключових характеристик процесів розвитку мовленнєвих навичок. Результати дослідження підтверджують, що поєднання свідомого аналізу мовних структур з інтуїтивним сприйняттям мовлення сприяє більш ефективному формуванню мовної компетентності. Дослідження також показало, що застосування різноманітних навчальних підходів, що включають поєднання як свідомих, так і інтуїтивних процесів, забезпечує стабільніші і більш стійкі результати навчання. Такий підхід допомагає студентам не лише краще розуміти теоретичні аспекти мови, а й на практиці застосовувати отримані знання в реальних комунікативних ситуаціях. Зроблено висновок, що ефективне мовне навчання передбачає свідоме поєднання різних механізмів засвоєння мови. Використання свідомого навчання разом із інтуїтивним сприйняттям у комунікативному середовищі сприяє гармонійному розвитку мовної компетентності та мовленнєвих навичок.

ВИКОРИСТАННЯ ПІСЕНЬ НА ЗАНЯТТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Тетяна Миколаївна Фоменко — 2026-04-29

Мета статті – дослідити роль пісень у викладанні української мови як іноземної китайським студентам та описати методи їх використання у педагогічній практиці. Методи. Для досягнення мети застосовано аналіз науково-педагогічних джерел, вивчення та узагальнення досвіду роботи викладачів щодо використання музики та пісень на заняттях української мови як іноземної. Результати. Спираючись на сучасні дослідження вітчизняних і закордонних науковців, окреслено функції музики та пісень у вивченні іноземної мови (зокрема української мови як іноземної), а саме: сприяє кращому засвоєнню мовного матеріалу завдяки дії механізмів мимовільного запам’ятовування; покращує когнітивні здібності студентів, такі як пам’ять, через емоційні та мультисенсорні шляхи; сприяє розвитку комунікативних навичок; виражає емоції та почуття; сприяє розслабленню, розвантаженню тощо. З’ясовано, що пісенний матеріал є корисним ресурсом, за допомогою якого викладач може зробити процес навчання ефективним і якісним. Визначено вимоги до підбору пісень, які повинні: відповідати цілям заняття; допомагати викладати матеріал, що вивчається; відповідати віку та рівню студентів; викликати інтерес у студентів; мати відповідну тривалість; спонукати студентів до роздумів; супроводжуватися відповідними вправами. На основі позитивного досвіду викладачів і власного досвіду розроблено методичні рекомендації щодо використання завдань у процесі викладання української мови китайським студентам, включаючи приклади завдань із застосуванням конкретних пісенних матеріалів. Висновки. Використання пісенного матеріалу надає значний потенціал можливостей для більш ефективного викладання української мови китайським студентам. Доведено, що пісні можуть збагатити словниковий запас, покращувати навички слухового сприйняття, вимови, інтонації та ритму мовлення, що є основою для формування іншомовного спілкування; сприяти удосконаленню граматичних навичок, а також надавати культурні знання та підвищувати мотивацію іноземних студентів до вивчення української мови.

ПЕДАГОГІЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК ДО ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Юлія Анатоліївна Шафорост — 2026-04-29

Сучасні трансформаційні процеси в системі вищої педагогічної освіти зумовлюють зростання вимог до професійної підготовки майбутніх учителів природничих наук, здатних до здійснення інноваційної діяльності в умовах розвитку освітнього простору. Мета. Метою статті є теоретичне обґрунтування педагогічних і методичних засад формування готовності майбутніх учителів природничих наук до інноваційної діяльності в процесі магістерської підготовки у закладах вищої освіти. Методи. Дослідження виконано з використанням комплексу теоретичних методів, зокрема аналізу й узагальнення науково-педагогічних джерел, систематизації підходів до професійної підготовки майбутніх учителів, порівняльного аналізу наукових поглядів на проблему інноваційної діяльності в освіті, а також педагогічного моделювання. Результати. У статті уточнено сутність готовності майбутніх учителів природничих наук до інноваційної діяльності як інтегративної характеристики професійної підготовки, що поєднує мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісно-практичний і рефлексивний компоненти. Обґрунтовано педагогічні засади формування зазначеної готовності на основі компетентнісного, діяльнісного та інноваційно орієнтованого підходів, а також визначено методичні умови їх реалізації в освітньому процесі магістратури. Висновки. Обґрунтовано, що системне поєднання педагогічних і методичних засад у процесі магістерської підготовки майбутніх учителів природничих наук сприяє формуванню їхньої готовності до інноваційної діяльності. Окреслено перспективи подальших досліджень, пов’язані з емпіричною перевіркою запропонованих теоретичних положень.

ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМИ “TEXT.ATTRIBUTOR 1.0.” ДЛЯ РОЗВИТКУ СТИЛІСТИЧНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Наталія Василівна Громова — 2026-04-29

Мета. Стаття є теоретико-практичним обґрунтуванням можливостей використання системи “Text. Attributor 1.0.” як інноваційного цифрового інструмента розвитку стилістичної компетентності учнів у процесі вивчення української мови. Дослідження спрямоване на з’ясування ефективності застосування стилометричних підходів у шкільній мовній освіті, визначення їхнього потенціалу для формування усвідомленого ставлення до мовних засобів, розвитку навичок аналізу текстів різних функціональних стилів та підвищення якості мовленнєвої підготовки здобувачів освіти. Методи. Застосовано методи аналізу та синтезу для опрацювання наукових джерел із проблем формування стилістичної компетентності учнів і використання цифрових технологій у мовній освіті. Метод порівняння дав змогу зіставити традиційні підходи до навчання стилістики з можливостями цифрових інструментів, зокрема системи “Text.Attributor 1.0.”. Узагальнення використовувалося для формулювання теоретичних положень і висновків дослідження. Метод систематизації та класифікації педагогічних і лінгводидактичних джерел забезпечив впорядкування наукових підходів до проблеми. Моделювання освітніх ситуацій із використанням системи “Text.Attributor 1.0.” застосовано для демонстрації практичних можливостей інтеграції цифрового інструмента в процес навчання української мови. Прогностичний метод використано з метою визначення перспектив упровадження інноваційних цифрових ресурсів у шкільну мовну освіту. Результати. Встановлено, що використання системи “Text.Attributor 1.0.” у навчальному процесі позитивно впливає на формування стилістичної компетентності учнів. Зокрема, учні вчаться розпізнавати функціональні стилі української мови, ідентифікувати авторські стилістичні маркери, аналізувати мовні патерни та здійснювати змістове й стилістичне редагування текстів. Робота з автоматизованими результатами аналізу сприяє розвитку критичного мислення, уміння аргументувати власні мовні рішення та свідомо добирати мовні засоби відповідно до комунікативної мети й ситуації спілкування. Висновки. Варто відзначити доцільність і перспективність використання системи “Text. Attributor 1.0.” у сучасному освітньому середовищі як засобу інтеграції цифрових технологій у процес навчання української мови. Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування стилометричних інструментів для підвищення навчальної мотивації учнів, формування цифрової грамотності та оновлення методики мовної освіти. Перспективи подальших наукових розвідок убачаються в інтеграції “Text.Attributor 1.0.” з іншими цифровими ресурсами, розширенні експериментальних досліджень на різні вікові групи та адаптації платформи до різних типів текстів і навчальних умов.

ЕКОСИСТЕМА ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В ОСВІТІ

Олексій Петрович Орлов — 2026-04-29

Мета. У статті розглянуто процес цифрової трансформації в освіті, пов’язаний із інтеграцією цифрових технологій у навчання та управління освітніми закладами. Метою дослідження є аналіз наукових оцінок цифрової трансформації, зокрема освітньої екосистеми, наближеної до потреб суспільства та завдань сталого розвитку. Методи. Методами дослідження слугують системний і порівняльний аналіз сучасних вітчизняних та зарубіжних наукових публікацій, узагальнення міжнародного досвіду в оцінках переваг та ризиків цифрових трансформацій в освіті. Результати. Системний підхід дав змогу розкрити тенденції формування нового освітнього середовища, визначивши зовнішні та внутрішні умови цифрової трансформації, зокрема рушійні сили, часові межі та причинно-наслідкові зв’язки трансформаційного процесу. У результатах наголошено на перевагах та ризиках цифрової трансформації. До переваг належить спрощення роботи з інформацією, економія ресурсів і часу, зростання соціальних стандартів, створення цифрової екосистеми відповідно до настанов розвитку сталого розвитку. Водночас цифрова трансформація потребує спеціального обладнання для функціонування цифрових технологій, нових підходів до підготовки викладачів. Загрози існують у використанні електронно-цифрових пристроїв, що потребує формування відповідних цифрових компетентностей, здатності критично оцінювати результати навчальної діяльності. Висновки. У висновках зазначено, що концепція цифрової екоосвіти є оптимальним варіантом цифрової трансформації, оскільки інтегрує технологічні інновації з потребами сталого розвитку, створюючи єдину систему підготовки нової генерації викладачів і студентів у межах етичних і правових норм. Перспективним напрямом є створення функціональної моделі екоосвіти, де цифрові технології управління та навчання поєднуються з формуванням цифрової грамотності, суспільними інституціями, працевлаштуванням студентів тощо.

ІНТЕГРАЦІЯ ІНСТРУМЕНТІВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У США

Олександр Анатолійович Попов — 2026-04-29

Мета. Статтю присвячено аналізу сучасних практик впровадження інструментів штучного інтелекту у процес професійної підготовки майбутніх соціальних працівників у США та визначенню перспективності їх імплементації в українських реаліях. Методи. Дослідження було здійснено у форматі “deskresearch” і передбачало підбір й опрацювання наукових джерел, публікацій розміщених на офіційнихвебсайтах закладів вищої освіти та професійних організацій у сфері соціальної роботи США, а такожїх подальший аналіз, систематизацію, узагальнення та артикуляцію власних висновків щодо можливостей адаптації американського досвіду до українських умов. Результати.При визначенні суті поняття «штучний інтелект» за термінологічну основу взято дефініцію, наведену в американському Акті про національну ініціативу щодо штучного інтелекту, затвердженомуу 2020 році. Проаналізовано цілі, визначені Радою з освіти в галузі соціальної роботи США у Стратегічному плані на 2026–2030 роки. Відзначено те, що ця інституція позиціонує себе в якості лідерау сфері штучного інтелекту та прагне бути здатною передбачати можливості і наслідки його застосування в інтересах соціальної роботи. Виокремлено два основні підходи щодо адаптації обов’язковихкомпетенцій із соціальної роботи до стрімкого розвитку штучного інтелекту: доповнення змісту вженаявних компетенцій, або ж запровадження нової компетенції, присвяченої безпосередньо штучному інтелекту у соціальній роботі. Охарактеризовано заходи, що реалізовуються у США з формування ШІ-грамотності студентів, які навчаються на освітніх програмах із соціальної роботи. Розглянутоконкретні приклади впровадженням американськими закладами вищої освіти окремих інструментівштучного інтелекту у процес підготовки майбутніх соціальних працівників, у тому числі розробленихними самостійно. Висновки. Виділено напрямки інтеграції штучного інтелекту в американські освітніпрограми із соціальної роботи, а саме: формування ШІ-грамотності студентів, використання в освітньому процесі доступних засобів генеративного штучного інтелекту, розробка на основі штучногоінтелекту якісно нового програмного забезпечення, адресованого майбутнім соціальним працівникам.Обґрунтовано, доцільність вивчення і врахування американських напрацювань за кожним із напрямківв українських реаліях.

МОДЕЛЬ ВПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ СЕРВІСІВ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: КЕЙС ХЕРСОНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Олександр В’ячеславович Соловейко — 2026-04-29

Сучасні заклади вищої освіти стикаються з безпрецедентними викликами, включно з війною та соціально-економічними кризами. В таких умовах цифрові сервіси стають ключовим інструментом для підтримки навчального процесу та забезпечення його безперервності. У статті обґрунтовано модель впровадження цифрових освітніх сервісів у закладах вищої освіти в умовах кризових змін на прикладі Херсонського державного університету, що враховує кризові обставини та орієнтована на Цілі сталого розвитку ООН, особливо у сфері освіти (SDG 4). Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення безперервності освітнього процесу, підвищення його якості та адаптивності в умовах воєнного стану, цифрової трансформації суспільства та зростання вимог до ефективності управління освітніми системами. Метою статті є розроблення та теоретичне обґрунтування моделі імплементації цифрових сервісів у бізнес-процеси закладу вищої освіти, яка забезпечує інтеграцію освітньої, управлінської та комунікаційної діяльності. У дослідженні використано комплекс методів: аналіз наукової літератури, систематизацію підходів до цифровізації освіти, моделювання та узагальнення практичного досвіду функціонування університету в кризових умовах. Запропонована модель включає взаємопов’язані компоненти: методологічний, цільовий, управлінський, процесно-архітектурний, технологічний та оціночно-аналітичний. Особливу увагу приділено інтеграції цифрових сервісів у ключові бізнес-процеси ЗВО, забезпеченню гнучкості освітнього середовища та формуванню цифрової культури учасників освітнього процесу. Визначено критерії ефективності впровадження моделі, серед яких якість освітніх послуг, доступність, оперативність управлінських рішень та рівень цифрової взаємодії. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання запропонованої моделі для оптимізації діяльності закладів вищої освіти в умовах невизначеності та кризових трансформацій. Отримані результати можуть бути застосовані для стратегічного планування цифрового розвитку університетів, удосконалення управлінських практик та підвищення стійкості освітніх систем.

ПРОЄКТНІ, КЕЙСОВІ ТА ЦИФРОВІ МЕТОДИ ЯК ІНТЕГРОВАНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ ОСВІТИ

Георгій Романович Яковенко — 2026-04-29

Мета: обґрунтувати інтегрований підхід до формування управлінської компетентності майбутніх магістрів освіти на основі послідовності «кейс-аналіз → управлінський проєкт → цифрова реалізація» у межах дисципліни «Управління закладами освіти (за типом закладу)» та з урахуванням національних і європейських вимог до якості й цифровізації освіти. Методи: аналіз і узагальнення наукових джерел та нормативних документів; педагогічне спостереження; аналіз продуктів навчальної діяльності; опитування; експертне оцінювання; педагогічний експеримент з апробацією підходу в ДДПУ. Результати: визначено педагогічні можливості кейс-методу для розвитку аналітичного мислення, аргументації та прогнозування наслідків управлінських рішень; уточнено роль проєктної діяльності у виробленні практичного управлінського продукту (планів, регламентів, дорожніх карт, програм моніторингу); показано, що цифрові інструменти (LMS, сервіси спільної роботи, аналітики та опитування) забезпечують організацію командної взаємодії, накопичення доказової бази, моніторинг виконання і прозорість процедур. Апробація в роботі зі сценаріями для ЗДО, ЗЗСО, ЗПТО та ЗВО засвідчила зростання ініціативності, лідерства, відповідальності й готовності працювати з даними та стейкхолдерами. Висновки: послідовне поєднання кейсових, проєктних і цифрових методів підвищує практико-орієнтованість управлінської підготовки магістрів освіти та узгоджує результати навчання з вимогами забезпечення якості й цифрової трансформації. Практичний ефект полягає в переході здобувачів від описових міркувань до доказових рішень: формування проблеми, встановлення показників, визначення ресурсів і ризиків, планування комунікацій, вибір інструментів контролю та презентація результатів у вигляді управлінських документів і цифрових артефактів (дашборди, форми, чек-листи). Окреслено умови відтворюваності підходу в магістратурі.

ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ЦИФРОВИХ ДВІЙНИКІВ ЯК ЗАСОБУ ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ

Раїса Семенівна Ямборак — 2026-04-29

Мета. Основною метою представленого дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування, практична розробка та експериментальна перевірка ефективності впровадження комплексної дослідницько-орієнтованої моделі навчання хімії у закладах вищої освіти технічного профілю. Запропонована педагогічна модель базується на інтеграції класичного натурного лабораторного експерименту з віртуальним комп’ютерним моделюванням (використання технології «цифрових двійників») в єдине освітнє середовище. Актуальність роботи зумовлена нагальною необхідністю подолання існуючого розриву між теоретичними знаннями студентів та їхньою здатністю застосовувати набуті навички в реальних лабораторних і виробничих умовах, а також потребою адаптації освітнього процесу до викликів Індустрії 4.0 та вимог міжнародних стандартів STEM-освіти, які передбачають високий рівень адаптивності випускників. Методи. Дослідження здійснено з використанням змішаного методологічного підходу (mixed-methods research), що передбачає тріангуляцію кількісних та якісних даних для забезпечення об’єктивності та валідності результатів. У педагогічному експерименті, який тривав протягом семестру, взяли участь 84 студенти першого курсу спеціальності «Електрична інженерія». Респондентів було розподілено на контрольну та експериментальну групи з дотриманням умов статистичної однорідності. Навчання екс- периментальної групи відбувалося за циклічною індуктивною моделлю POE (Predict–Observe–Explain). Методика включала три послідовні етапи: 1) створення «ідеального» цифрового двійника хімічного експерименту у віртуальному середовищі (з використанням платформи ChemCollective); 2) виконання відкритого натурного досліду в реальній лабораторії без використання покрокових інструкцій; 3) рефлексивний аналіз розбіжностей між модельними прогнозами та реальними експериментальними результатами за методикою Error-Based Learning (навчання на помилках). Для перевірки статистичної значущості отриманих даних застосовано t-критерій Стьюдента для незалежних вибірок. Результати. Проведене стандартизоване тестування на етапі контрольного зрізу засвідчило статистично значущу перевагу студентів експериментальної групи (p < 0,05). Абсолютний приріст показників якості знань склав 23,1 % (зростання з 55,8 % до 78,9 %), тоді як у контрольній групі цей показник склав лише 12,3 % (з 56,2 % до 68,5 %). Якісний контент-аналіз лабораторних звітів показав, що 85 % студентів експериментальної групи набули стійкої здатності самостійно ідентифікувати джерела систематичних і випадкових похибок, а також аргументовано пояснювати вплив реальних умов середовища (температура, домішки, калібрування посуду) на перебіг хімічних процесів. У контрольній групі, яка навчалася за традиційною методикою, цей показник критичного осмислення результатів залишився на рівні 30 %. Висновки. Експериментально доведено, що інтеграція технології цифрових двійників та методики аналізу помилок трансформує лабораторний практикум із репродуктивного процесу відтворення інструкцій у творчу дослідницьку діяльність. Запропонована педагогічна технологія сприяє розвитку критичного мислення, формуванню стійкої дослідницької компетентності та вихованню культури наукової чесності, що повністю відповідає сучасним євроінтеграційним вимогам до вищої освіти в Україні та світовим трендам підготовки STEM-фахівців.