КРЕАТИВНІСТЬ ВИКЛАДАЧА / КРЕАТИВНІСТЬ СТУДЕНТА: ПОБУДОВА НОВОЇ МОДЕЛІ

Анотація

Процеси креативізації вищої освіти розпочалися на зламі тисячоліть, коли стало відомо, що запити соціуму щодо якості навчального процесу зазнали суттєвих змін, адже раніше вони розглядалися через досягнену ефективність освітніх реформ і застарілу модель оцінювання важкоідентифікованих «успіхів». З іншого боку, посилення у світі глобалізаційних тенденцій породило цілу низку зрушень у характері й структурі викладання, контенті та компетенціях випускників, що повною мірою віддзеркалювало процеси інтернаціоналізації, цифровізації, таксономізації, сек’юритизації та ментально-культурні трансформаційні відносини. Унаслідок посилення подібного роду суперечливих процесів мало місце загострення конкуренції закладів вищої освіти і їх суперництво за креативних викладачів, здобувачів освіти, а також за адміністративний апарат, консолідована і гармонізована діяльність якого забезпечувала престижність університету, його рейтинговість, а також можливість отримувати гранти, брати участь у міжнарожних проектах тощо. Численні спроби окремих авторів підвести теоретичну базу під розуміння феномену креативізації освітнього простору виявились далеко не завжди вдалими і потребували застосування системного підходу до аналізу ефективності. Важливим теоретичним здобутком науковців на початку нового тисячоліття став міждисциплінарний підхід у розумінні цілісності цього процесу і тих парадигмальних ознак, які перебирають на себе споріднені до педагогіки науки, зокрема: психологія, філософія, соціологія, економіка. У статті доведено, що ключовими учасниками сучасного освітнього процесу є викладач і студент, кожен з яких має різний креативний рівень, а відтак й різні уподобання і очікування. Отже, гармонізація відносин між основними акторами може, з одного боку, забезпечити успішний нетворкінг і колаборацію, проте з іншого, в разі масштабних прорахунків – конфліктність і сингулярність освітньо-наукового відтворення. Автором виявлені креативні якості викладача і здобувача вищої освіти та побудована трендова модель їх можливої взаємодії (інтернаціоналізація компетенцій, глобалізація «почуттів», цифровізація навчання, таксономізація змісту навчання, сек’юритизація інтересів, когнітивний дисонанс). Доведено, що успішними можуть вважатися спільні платформи, котрі охоплюють різні види активностей учасників процесу, зокрема створення стартапів.