ПОЛІКУЛЬТУРНА ОСВІТА: СВІТОВА ТА ВІТЧИЗНЯНА АРТИКУЛЯЦІЯ ПРОБЛЕМИ

Ключові слова: полікультурна освіта, вітчизняні дослідження, світовий досвід, педагогічне явище, наукові тенденції

Анотація

У статті розглянуто питання особливостей формування предметного поля вивчення педагогічно- го явища – полікультурної освіти у світовому та вітчизняному науковому дискурсі. Констатовано, що полікультурна освіта як педагогічне явище у вітчизняному культурно-політичному просторі пов’язане із «національним питанням», яке завжди мало державне значення. Наголошено, що формування ідей полікультурності в освіті викликано загостренням суспільних проблем, пов’язаних із необхідністю інтегрування представників різних етнічних груп до єдиного соціокультурного простору. На подолан- ня зазначеної проблеми має бути спрямована полікультурна освіта, яка загалом забезпечує стабіль- ний розвиток соціуму. На підставі звернення автора до напрацювань вітчизняних учених із проблеми полікультурності в освіті виявлено суттєву відмінність зарубіжного та вітчизняного напрямів вивчення проблеми. Акцентовано увагу на тому, що в світовому дискурсі полікультурна освіта представлена різ- номанітними концепціями, покликаними сприяти культурній адаптації людини, яка є носієм етнічної культури, до спільного простору в межах певного державного утворення. У вітчизняному варіанті полі- культурна освіта – шлях інтегрування людини до світового культурного простору, тому значна увага вчених в освітньому ракурсі переважно прикута до питань мовної підготовки. Відзначено позитивні тенденції в розвитку вітчизняної полікультурної освіти, які спрямовані на широке розуміння полікуль- турності (виховання толерантності, подолання/запобігання дискримінаційних практик в освіті, спри- яння всебічному розвитку людини з урахуванням культурних надбань етнічної групи, до якої вона себе відносить). Доведено, що наявні концепції мають свою національну специфіку, тож «запропоновані» світовою спільнотою варіанти розв’язання проблеми не можуть бути повністю експлікованими на вітчизняний ґрунт. Зроблено висновок про те, що українські вчені мають запропонувати «свій варіант» як полікультурності, так і полікультурної освіти, яка б відображала особливості державного розвитку України, її багатонаціонального складу, проте відображала б загальні тенденції європейського спів- товариства у їхньому прагненні до соціокультурного діалогу.

Посилання

1. Бахов І.С. Тенденції розвитку полікультурної освіти у професійній підготовці фахівців Канади і США (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … доктора пед. наук : 13.00.04. Київ, 2017. 624 с
2. Бобрук А.М. Політична мімікрія: визначення сутності в сучасному науковому дискурсі. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2013. Вип. 61. С. 526–531.
3. Дем’яненко Т.А., Кірсанова С.С. Полікультурна освіта як частина педагогічної культури викладачів вищих навчальних закладів. Pedagogika. Osiągnięcia naukowe, rozwój, propozycje : матеріали міжнародної науково-практичної конференції з нагоди 200-ліття Варшавського університету (м. Варшава, 29–30 вересня, 2016). Варшава, 2016. С. 47–51.
4. Довбенко С. Полікультурні основи підготовки майбутнього педагога до роботи в сільській школі Карпатського регіону. Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. 2013. Випуск 46. С. 12–19.
5. Сідун Л. Основні концепції полікультурної освіти в США. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. 2014. Вип. 31. С. 160–162.
6. Попова Д.А. Проблема полікультурної освіти у вітчизняній педагогічній теорії та практиці. Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та ВНЗ. 2013. № 1 (9). С. 64–75.
Опубліковано
2020-11-04
Сторінки
7-11
Розділ
СЕКЦІЯ 1 МЕТОДОЛОГІЯ ТА ІСТОРІЯ ПЕДАГОГІКИ